* * *
С.П.
Розхристана душе, тривого клапітна!..
Еластику шкіри — шматтям на смітники.
Вустами, губами, руками, лапами —
Хапайте, чим можете, вітхозавітники.
А я- мовчатиму. Я — мовчатиму,
Аж поки й серце слинявим дотиком
Бридота різна розірве на атоми,
Розшарпа по норах: у лампи — ґнотики.
І я світитиму, я — світитиму.
І кров замість гасу шипітиме сморідно…
На Данко — плювали, мене — жалітимуть.
Вже й діти їхні виростять бороди,
Вжй й їхні онуки до світла притуляться:
Кому вже “до лампи” — тому не погіршає!..
Я навіть собак на покручених вулицях
Навчу плюватись моїми віршами!
Змовкаю: тванню залиті гавані,
Що нею ночами пекло студять.
Застигне порфір, народжений лавою,—
І тільки вогню у душі не буде.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.