* * *
Предки мої не ловили птахiв —
В них говорив ментальний протест
Проти поламаних крил. I те
Досi вiдводить хмари лихi
Вiд дещо похмурих мисливських осель,
Вiд їхнього вогнища, снiв i дiтей.
Картина цiлком природна. Проте
Послухай, що думаю — попри все.
Коли ти говориш, то шерех крил
У небо пiдносить твої слова.
Я їх ловитиму, поки жива
Сумними днями на бiлiй горi,
Допоки усi не витечуть днi
Iз бiлого-бiлого глека зими.
Ловлю… А буває, вони самi,
Самi сiдають на плечi менi.
I я за них полюбила свiт —
Холодний, темний, скупий на тепло.
Як жаль! Мiй предок не був птахолов.
Менi ще довго чекати трави.
А потiм коти оспiвають дахи,
Слова полетять, залишивши печаль.
Я надто невправна! Можливо, жаль,
Що предки мої не ловили птахiв.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.