ЛИЦАРЮ МИНУЛОГО
Ми поєднанi вiчнiстю,
та роз’єднанi часом,
Причарованi iншими –
не закоханi ми.
I зiрки не сплiтаються
в миготливi прикраси,
Щоб звiнчати поєднання
iз весною – зими.
Бо мiж нами стiною –
п’ять сторiч iз печалi.
Видно, нас розмiстили
у вiках навмання…
I я бачу крiзь сльози:
ти вiдводиш все далi
По гарячому степу
вороного коня.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.