* * *
Шерехтить рудий волохатий день,
Місто гуде, мов гігантська пасіка…
І так хочеться створити шедевр,
Аби прижиттєво вважатися класиком!
Проте, чи у шафу забігли слова,
Чи то сховались у хуру білизни…
Ще б пак — чудова хазяйка! Віват!
Немає поезії — “проза жизни”.
Отак намагайся шукати стиль,
Розсувати розміру скошені рами!..
Кричать дитина й голодні коти,
Мовчать у воді зголоднілі гурамі.
Громадяться образи — “свіжі й нові”,
Вривається в вірш гуркотливе місто…
Скоро з роботи прийде чоловік
І традиційно вимагатиме їсти.
Почуватися класиком, мабуть, не зле,
Та викручує руки родинний затишок.
Піду-но зготую геніальний омлет,
Майже класичний за смаком і запахом.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.