* * *
Навсебіч розлетались слова
Щодо мови і мовного стана.
З’ясувалося: “Мова жива,
Коли нею говорить кохання”.
Хто сказав їм, що мова мовчить?
Хто її виміря за статтею?
Ми з коханим її вночі
Оживляли, мов Галатею.
Хай замовкнуть оці і ті!
Коли ніч, мов морозиво, тане,
Так природно у півзабутті
Вимовляти: “Коханий!..Кохана!.."
Відлетять неприборкані сни,
Потім сонце сполохає тіні…
І навряд чи потрібен словник,
Щобсказати: “Єдиний!..Єдина!.."
Всі коханці бувають в раю
Без спокути, свічок і єлею:
У коханні богами стають
І навчаються мови своєї.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.