КАВА
ІІ.
Бачиш? На денці чашки
в кавовій гущі —
то ми.
Темно. Дихати важко.
Ми невсипущі
серед зими.
Чуєш? Там, за стіною,
спить порожнеча.
Мовчи!
З волі придурка-Ноя
чинимо втечу
вночі.
Змії, коти і птахи
тепло примовкли —
сплять.
У опівнічні жахи
жмаканим шовком
вповз переляк.
Ліжко замостиш травою,
Квітку чортополоху
кинеш мені…
Бачиш? Нас тільки двоє.
Тепло і вогко
схлипує ніч.
…Ранок. Вихлюпну каву.
Стане між нами
вічне “якби!..”
Знову мене ошукала
синіми снами
ніч ворожби.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.