Марина БРАЦИЛО

МОЛИТВИ ВЕЧІРНІ

І.
Щось вуста шепотять Богородиці.
Граю з пам’яттю в дивну гру.
А з очей моїх сльози котяться —
Мов намисто із рук.

Білий аркуш тремтить під зливою,
Припадає щільніш до стола.
Я згадаю, як бути щасливою —
Бо колись же й була.

Захлинається голос осаннами ,
Завмирає, зітхає, тремтить…
Ще б навчитися бути коханою —
І щасливою тим.

***

© Марина Брацило. Всі права застережені.