* * *
Перехрестіть мене, бабуню,
Щось так незатишно мені.
Летять мої патлаті дні
Повз нашу вкриту мохом клуню,
Повз наш старий садок сливовий,
Повз теплі пахощі трави…
Я знаю, думаєте Ви,
Чому нема од мене й слова.
Бабуню, прошу, як в дитинстві,
Перехрестіть моє вікно.
Вже вечора сумне вино
До очерету небо тисне.
Чи я забудуся у сні?
Вже ніч по небу місяць суне.
Перехрестіть мене, бабуню,
Щось так незатишно мені.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.