КУПАЛЬСЬКА ПОВІНЬ
Все “вчора” моє — мов ріжечок зорі.
Стікає дощами поранене небо
На мокрі хребти зачарований гребель,
Де схований сонця жовтавий горіх.
Чи скажеш про те, що було-не було?
Мов кладка між тижнями — цими і тими —
Хитаються дні за моїми очима,
Неначе зелене купальське стебло.
Минає-минається радість. І навіть
Крізь відблиски різних знамень і знамен
Ти в серці моєму, мов чорний ромен,
Повільно вцвітаєш з любові в ненависть.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.