Богдана БОЙКО
* * *
Як той дощ, котрий ліг калюжами,
Навіть там, де не тільки поля є, –
Так надія до нас потрапляє
Й ми життям її не надолужимо.
Тільки щось там у серці хлюпає,
Мов по хаті із мокрою крівлею.
Проридала журба королівною,
І палац її став халупою.
***
© Богдана Бойко. Всі права застережені.