Богдана БОЙКО

* * *

В обличчя білки кидати горіхом
Не здатен вітер і не сміє дощ.
Для неї навіть грім здається тихим,
Немовби він зійшов із лаврських прощ.

Хай гілля відхиляється в ліщини, –
Воно не б’є закоханих тварин.
Горіх злітає в лісові площини.
Він – не удар, для білки – щастя – він.

***