Богдана БОЙКО

* * *

Ромашка, як розідраний волан,
Розщеплює обірвані пелюстки.
І сумно літо зиркає на лан,
Шукаючи очам своєї пустки.

Щоб все було за молодим зразком,
Розкладеним, мов у пасьянсі карти,
Гроза водила білим помазком
Поміж дубами. Задум покарати

Відпав у долі. Чорна, наче кава,
Зітхала ніч і марила про сон,
І стати знову в ряд не мала права
Колода перемішаних персон.

Довірою фарбована циганка
Пройшла крізь кришталевий черевик.
І ноги шнурував собі на ґанку
В понурому світанні чарівник.

***