Богдана БОЙКО

* * *

Цей стовбур, що хвилястий, мов хребет,
Не ідол, і на нього не молись ти, –
Кажу собі. А місяця берет
Прикрив дбайливо обважніле листя.

І дуб, я переконана, уздрів,
Як точиться в подряпинах берез,
Сік, відданий озерам звіздарів
З небесним відображенням і без.

***