Богдана БОЙКО

* * *

Достигали дощі на горошині,
Наче в коконі згорнуті села.
Пропливали, зворушливо зрошені,
І кружляли, мов кругла омела,
Там, де равлики чавили слизом
У латаття стебла довжину,
Проїдаючи листя вирізом.
Ой, розмріявся грім: “Розжену!”

***