* * *
… Іду і бачу
вразливе плем’я поетів
розводить ватру
кидає в неї представників реалізму
творить нову націю — “…ізми”
(шабаш такий —
не те що Варфоломіївська ніч)
вигукує нові гасла
бавиться в ідолопоклонство
гадки не має
пізнавати світ як самого себе
кричу їм: “Доста!” — а вони
навіть бровою не поведуть.
Іду і бачу
владні мужі
в амфітеатрі порозсідались
вирішують
як мапу країни поділити
б’ють себе в груди
націоналістами один одного називають
чи… по-їхньому так матюкаються
майже як в “У ра ні” тільки не в тому часі.
Питаю в них: “Що робите?”.
Сміються.
Тільки старезні ворони
у високості свій ритуал творять
каркаючи.
Іду і бачу
сидить старий при дорозі
з торбою наче дівчиною обнявся
“Отче наш…” та “Богородицю…” глаголить
а поруч нього Бог
з образка визирає —
про-ник-ли-вий.
Кажу йому:
— Діду, чому не з ними?
— Нема вже місця. А тут нас троє.
— А кілько треба?
— А кілько треба на старість?..
……………………………………………………
Попереду місто…
***
© Іван Бойчук. Всі права застережені.