2.
Брови – міст у безодню.
Обрис губ – попіл ніжності.
Що мені з твого волосся –
смоляних хвиль, пекельного жару,
сковорідок,
що брехуни
лизатимуть язиками?..
Рук твоїх доторки
із шкіркою попелу
губи запечені –
сироватка смутку
репнуту душу
по-котячи зализувати
шорсткою шкіркою
самоіронії
Мені дивно, що із усього, що було між нами,
згадую майже виключно
Руки,
Твої руки.
Мені дивно:
Після року спільного життя
Лише це для мене ще щось значить
Проте я рада –
Єдине, що я справді мала –
Пульсацію ніжності
Твоїх рук.
Туга стікає волоссям,
неначе вода дощова
Краплі на спину і холодно,
ніби вся змокла
Милий
Обличчя притиснене до вікна
Вікно запотіло,
мізинець малює кола
Очі настромлені на дощові голки
нібито риби – пливуть у далеку дальність
Милий, те все, що було – чутки
забудь, не згадуй, облиш
і все-ж-таки повертайся…
Чого побажати тобі, дівчино?
В тебе все є…
Лише: інколи хочеться посидіти біля вікна
І поговорити з Другом
Тільки день
(Господи, тільки день!)
повної безтурботності та абсолютної волі…
я слухаю шелест листя…
дощик сонячних зайчиків…
куштую – ледь-ледь –
(самими кутиками вуст)
солонувату свіжість прохолодного вітру…
душа так прагне
спілкування
з Богом
Не так давно я вмерла
Я ще новенька у царстві мертвих
У понеділок, 20-го числа
Мене запросять на спіритичний сеанс
Раніше я турбувалася про взаємини з оточуючими
та про те, якою вийду на фотографії
Тепер легше – я втратила обов’язок посміхатися
Як шкода, що навіть поцілунок принца
Не розбудить мертвого сну
сплячої.
Я так хотіла співати в твоїх руках,
Наче скрипка,
Але чомусь з очей лише котяться сльози –
Самотність удвох
Надщербила моє тіло.
***
© Настя Богуславська. Всі права застережені.