* * *
Де мушля, ніби вухо, на піску
передчуває осені прихід,
в напівзруйнованім чагарнику
реліквій літніх догниває слід.
Між сигаретних пачок і шприців —
то зламане, то зігнуте стебло.
І на широкій західній ріці
гниє останнє золоте тепло.
Хто сильний, той ламається; слабкий —
він тільки гнеться, щоб устати знов;
і все, що треба — тільки дві руки:
розсунуть слід ґумових підошов.
Я також маю дві руки свої
і зір, що гасне, дивлячись на Схід,
і слух, що чує лиш слова Твої,
як мушля чує корабельний слід.
***
© Наталка Білоцерківець. Всі права застережені.