* * *
Він був теплим, він був упертим,
навіженим і ніжним водночас.
Так затягує прірва до смерті,
до зиґзаґів урочищ.
Як затягує час!
Вагонієш тим часом-водою.
Він був стриманий, тихий і теплий
цілу вічність – з тобою.
Виром, пломенем, рваною раною
– навскіс, до кістки.
Як самотньо і млосно, Анно.
Безлисто…
4.06.2000
© Анна Біла. Всі права застережені.