* * *
Дуже просто бути тобою,
просто любити сповна,
так, неначе пливеш рікою,
не торкаючись болю.
Повертаєш собі дитинство,
те, що любили. Відрадно
так стрічатись мені з собою,
з помислами не розгаданими.
Лише пізно і надто спрагло –
тому тягне і мучить сутінь.
Хіба крикнути в рурку надсадно
або впасти у купіль
незбагненних твоїх означень,
безпричинних креслень печалі.
Що, як бути нам разом?
Вибач, жартую, звичайно.
21.06.2000
© Анна Біла. Всі права застережені.