XIII. ЛІКУВАННЯ
Увійшла стара бабуся.
— Відпочиньте.
Я журюся,
Що Івасик зліг.
Так стогнав, як витягала
Дерези колючі жала
Із набряклих ніг.
— Що ж це з ним? —
пита старенька.
Заломила руки ненька,
Мовить плачучи:
— Натомивсь Івась з дороги,
Натрудив маленькі ноги,
З Куцівки йдучи.
Я ж його сама послала
Поліцаям на поталу.
Врядників нагай
Різонув Івася в спину.
Він тікав у двір до тину,
Впав десь за сарай…
З переляку крик раптовий.
Пес зірвався ланцюговий.
В дерезу прибіг.
Доки вчули добрі люди —
Рвав одежу, ранив груди,
Не минув і ніг.
— Постели ослін.
Водиці
Лий у миску, молодиця,
Свічечку страсну
Приліпи отут ізбоку.
Дай-но ложечку глибоку —
В чарку я плесну
З подорожника відвару,
Щоб не було в тілі жару.
На свячений ніж.
Підігрій у кринці воску,
Вимивай його у ложку,
Коржиків наріж.
Прикладай на пухле тіло,
Щоб в суглобах не боліло,
Встанеш, орле мій…”
Над Івасем похилилась,
Все шептала та молилась.
У журбі німій
Мати сльози утирала.
Баба лихо заклинала:
„Хлопця відпусти:
Геть зійди з кісток ломота,
На пустелі, на болота,
На очерети!”
Тричі сплюнула в кочерги.
„Слухай, ненько, все по черзі:
До схід сонця, врань
На свячений ніж, на лезо
Бери кашки із берези,
Прикладай до ран.
Прощавайте!
Не журися.
Пантелеймону молися —
Видужа Івась.
Коли буду я здорова,
То й послухати готова.
Ще прийду до вас.”
***
Джерело: рукопис, наданий донькою поета Бельською Л.С.