X. ВТОМА
Ліг Рябко, нервово диха.
Двір порожній… в хаті тихо.
Став хлопчак, замовк.
Певне, всі на полі зранку:
Квочка сіла біля ґанку:
На дверях замок.
„Косарів діждати мушу” —
Йвась сказав, пішов під грушу,
Ліг на згребів сніп.
„Ох… нарешті… Я вже дома.”
Розлилась по тілі втома.
Мить — і він захріп.
Ніч розсунула завісу —
Виплив місяць із-за лісу
В неба височінь.
Сон постлався вулицями,
Лиш мелькне поміж хатами
Кажанова тінь.
Кумів лан “за борг” косили.
Працювали що є сили
Молоді й старі.
Вже “Чепіг” зійшло сузір’я,
Як ступили на подвір’я
Наші косарі.
Спать вкладалися на возі.
Мати бігала в тривозі
Кликала: „Івась!..”
Мирно спав він. Біля нього
“Розносная” вістового
В бур’яни вплелась.
„Ось він… “Взувся” бач як хитро.
Неси в хату його, Дмитре,
Підстели сінця.
Змалку трудить ноги бідні…
Злидні ж наші невивідні.
Клопіт без кінця.”
***
Джерело: рукопис, наданий донькою поета Бельською Л.С.