IX. ШЛЯХ ДОДОМУ
Поспішав Івась додому.
Через вулицю знайому
Перейшов на ріг.
Сів спочити на колоді:
Іти далі було годі:
Тисла втома ніг.
Дума Йвась: „Із’їм хоч хліба.”
Зирк, — бабуся шляхом диба,
Голосно гука:
„Дай-но, хлопчику, торбину:
Ягідок тобі підкину”.
І її рука,
На здивовання дитини,
Щедро сипала з корзини
Сонячні дари.
„Ягідки тобі не лишні.
Тільки-но зірвала з вишні.
Не соромсь, бери”.
„Заплатити ж я не можу”
„За це плату брать негоже,
Ще й з дітей… не слід.”
„Дякую” — сказав бабусі.
Річ її бриніла в усі.
Подививсь услід.
„Є ще чулі люди в світі:
Їх серця добром налиті.”
Міркував Івась.
Ось і балочка розлога.
З неї стрічкою дорога
Степом простяглась.
Тут пройшов учора зранку
Від могили на Аджамку
Дощ. І слід коліс
Ноги коле грудочками,
Наче жалить будяками,
Чи стернею вріс.
Сонце повагом сідало.
До Аджамки ще чимало —
Певне, верст із сім.
А мандрівник наш Іванко
Так підбився — глянуть жалко,
Йти не міг зовсім:
Не звертав уваги й досі,
Що набрякли ноги босі
На спориш присів.
Косарям кричить у гони,
Але голос глухне, тоне.
Знак подав без слів.
Принесла дівча баклагу.
Тамував нестерпну спрагу,
Стер з очей їдкий
Піт. Відчув він щастя нині:
У запіл віддав дівчині
Всенькі ягідки.
„Ой, спасибі вам, сестрице, —
Отепер піду я швидше”.
Книгу — під очкур.
Торбою обкутав ногу.
Став твердіше на дорогу.
„Де б узяти шнур,
Обмотать?..” „Зажди хвилину…”
Перервала хвартушину:
„Це міцніший край.
Вкутуй ним і ногу другу —
Скинеш болісну напругу.
Сміливо ставай.”
І побігла…
Мов видіння,
Зникла.
Йвасеві терпіння
Й сили прибуло.
Думка гнала: кроки, ширше!
Бо ж хотілося найшвидше
Бачити село.
Не блищать озерні плеса.
Зникла тінь довготелеса.
В сутінки жнивні
Пригадались Івасеві
Оповіді дідусеві:
„Ці місця страшні:
В Герасименковій скелі
Й досі злодіїв оселі
А в ліску — вовки.
В плесі тім вода заклята:
Там утоплені дівчата
Ходять у танки.”
Страшно…
Йвась минув толоку,
Уповільнив швидкість кроку
З Химчиних валів.
Вниз, до річки, так манило.
Лив хтось воду у барило,
Гейкав на волів.
Вже позаду жахи скелі.
Йвась до рідної оселі
Йшов, немов летів.
Не кричать півні на плоті.
Все спочило по роботі.
Не лунає спів.
Хлопець — підтюпцем до хати.
Раптом песик волохатий
Перебив ходу:
Дибки став, хапа за боки,
Лиже руки Йвасю, щоки.
„Геть іди… Впаду!..”
***
Джерело: рукопис, наданий донькою поета Бельською Л.С.