V. НАКАЗ БАТЬКА
„Де той хлопець?.. Чи дав згоду?
От неначе впав у воду”.
Так їй невпокій.
Чує тупіт ніг дрібненький.
Упізнала сина ненька
По ході швидкій.
„Що там?..”
„Дяка поліцаю:
Від урядника шмагаю:
Дав пакет. „У стан
Віднести його негайно.
Час прогаяли ви марно!”
З крісла рвучко встав:
„Я підправлю ваші пики!”
Не людина — звір він дикий.
Чад із люльки, дим.”
„Зацькували нас зненацька…
Щойно я була у батька,
Говорила з ним.”
„Що, про київську мандрівку?”
„Хай Івась іде в Куцівку,” —
Каже: „Вільний він.”
„Пошліть Віру чи Федота.”
„В них тяжка жнивна робота.
Тут — ніяких змін.
Вічно позики ми просим.
На чужому сієм, косим…
Правда, бач, яка:
Власне жито вітром бите,
Придорожним пилом вкрите,
Сохне, укляка.
Лиш торкни стеблину кволу —
Зерно сиплеться додолу.
Потім ховрахи
Поїдають працю нашу,
Миші трублять добру пашу,
Ласують птахи.
Одволожать жито роси —
Уночі його ми скосим,
А зберем врожай.
Ну… збирайся, любий сину.
Ось візьми шкільну торбину —
В неї все вкладай:
Хліба шмат, картоплі в бібку,
Огірочок, солі дрібку”.
„А пакет?..”
„Туди ж.
До людей вітайсь ідучи:
Не малятко ти, а учень.
“Розносну” гляди ж…”
„Далі Гострої могили
Мої ноги не ходили”.
„На Балки руді…”
„Де той шлях? З якого краю?..
Ой, глядіть, як заблукаю —
Буде всім тоді.”
„Що ти? Вийдеш на могилу —
Стань на південь. З того схилу
Видно битий шлях.
Поміщик дрібний ліворуч.
А на пагорбку, праворуч
Ген — шпилястий дах.
Бляха золотом іскриться —
То андріївська дзвіниця.
Йди понад селом.
Ця стежина буде вперта
В битий шлях з Єлисавета.
Стань на схід чолом.
І крокуй вперед на гірку,
Потім спустишся в Куцівку.
Це довгенька путь.
Але йти тобі, дитино,
Треба зараз неодмінно.
Тут хоч верть, хоч круть…”
„Ви з наказом, мамо, згодні:
В стан сходити за сьогодні?”
„Будеш бачить сам
Щоб вночі не заблукати,
Десь попросишся до хати
Й заночуєш там.”
Попрощався на порозі.
„Та щасти ж тобі в дорозі.
Та питай людей…”
Він махає їй рукою
І бадьорою ходою
Хутко з двору йде.
***
Джерело: рукопис, наданий донькою поета Бельською Л.С.