IV. УРЯДНИК
Небавом у центр придибав.
Ось і врядника садиба.
Дім на видноті,
Дах із бляхи, мур кам’яний,
Щоб сторонній не заглянув;
Зарості густі
Дерези понад провулком.
У дворі тім — птиці гуком,
Двоє штучних плес.
Шумно гаркають індики,
На дроті — звірюка дикий —
Волохатий пес.
Тин щільний, не вшипиш пальця,
Брама — наче у державця
Чи в монастирі.
Та її у свято й будень
Обминають добрі люди
Геть на пустирі.
Підійшов Івась до брами,
Стукнув кволими руками,
Слух напружив, зір.
Став гарчати пес і злиться.
Вийшла згорблена служниця
І впустила в двір.
Був у врядника він двічі.
Заглядав йому у вічі —
В них — злоба і лід…
„Тут постій” — сказала служка.
Ворухнулась тіні смужка.
Він здригнувсь і зблід:
На дроті рвонувсь песюга.
Ось минула хвилька, друга,
Служка: „Йди” — кива.
Став Івасик на порозі.
„Жди” — промимрила невдовзі
Чорна голова.
Щось шукала на папері
І не глянула на двері.
Спинка крісла з дуг
Раптом глухо заскрипіла —
То вмощав зручніше тіло
Сам Дем’ян Бордюг —
Врядник сьомої дільниці.
Звузив він очей зіниці,
Губи потягли
Люльку.
Курево в ній тліло.
Все тут згарями смерділо,
Наче із кагли.
Чуб стирчав, як пасма щіток,
Пика — з добрий підрешіток.
Кров у ній горить.
Шрам під носом від розрізу —
Вус один стирчить донизу,
Інший — догори.
На руці немає пальця:
Видно був Дем’ян в бувальцях.
Як старий тарган,
Вусом водить підозріло.
Йвась зирнув набік несміло:
На столі — “наган”,
У кутку — крива шаблюка.
Острогами врядник стука.
Раптом як ревне:
„Батько де?!”
„У полі косить”
„Хто ж отак пакети носить?!
Гаєте мене!
На пакет, розносну книгу.
Батько хай бере гирлигу
І мерщій у стан.
Я йому підправлю писка!
Щоб до вечора розписка
Тут була…
Я пан
На дільниці. Не дозволю
Наймитам чинить сваволю.
Марш! Не жалуй ніг!”
Лиш Івасик обернувся —
Провела його бабуся.
Він побіг, побіг…
***
Джерело: рукопис, наданий донькою поета Бельською Л.С.