І. ЖАДОБА ЗНАТИ
— Чи гукне котрий на мене?..
Розбудіть раненько, нене:
Нам до школи йти.
— Та навчання ж закінчили,
Набирайся, хлопче, сили —
В поле підеш ти.
Говорив мені ось тільки:
„Я навчаюсь на 5-ки”.
А це?..
— Так і є.
Працювать же йду я зранку
На дослідную ділянку —
Завдання моє.
Вчитель каже: „Треба вміти
Хліб вирощувати й квіти,
Щоб міцніли ми.
В школі вчились на відмінно
І прийшли батькам на зміну
Справжніми людьми.”
Ще казав, хто неледачий,
Й до науки має вдачу,
Впише тих в загін
І в екскурсію із ними
(Хто з квитками проїздними)
Теж поїде й він.
— Скурсія?.. Не мовлю чисто.
Що воно село чи місто?
— Подорож така.
— Ой, ці заміри хороші
Лиш для тих, що мають гроші,
Не для бідняка.
Повезе нас аж у Київ.
— А де ж гроші в гречкосіїв?
Пішки ж не дійдеш?
Маєш, хлопче, 10 років.
Хто б то дав собі мороки?
Ти таке плетеш…
— Мамо, ви ж були на прощі.
В самім Києві на площі,
Кажуть, скрізь огні…
Ніччу в сяєві рожевім
Скаче лицар мусянжевий
На баскім коні.
То ж Богдан? Церкви, хороми…
І дахи там не з соломи —
Срібні, золоті.
Хоча б якось ненароком
Раз поглянуть одним оком
На дива оті.
— Сину мій, про мандри потім.
Батько наш стікає потом
На чужім лану:
Косить дукам вже ось три дні.
Забуваю я про злидні
Тільки як засну.
— Нащо тато тратить сили?
І самі б собі скосили,
Якби не схотів.
— Коли позику віддати,
Чим він буде годувати
Дванадцять ротів?
— Я поїхать хочу, нене…
То ж замовте си за мене
Татові слівце.
Працювати буду в полі.
Просапаю дома й в школі
Грядки й деревце.
— Добре. Ранком сонцегожим
Косарям ми допоможем:
Піднесем снопи,
Позгрібаєм колосочки,
Покладем їх у валочки.
Вже смеркає… Спи.
Ранок ледь почав сіріти,
Як схопились старші діти:
Їм до косарів
Треба зараз поспішати.
Снідання готує мати.
А Івась горів
Все мандрівною жагою,
Біг до школи із сапою
А в думках — одне:
Вдень, увечері і вранці —
Дивний Київ як у казці…
„Відпустіть мене,
Тату. Я ж старанно вчуся…
На проїзд сестра Ганнуся
Гроші ось дала”.
Він спинивсь біля паркану.
„Не згубив?.. А ну лиш гляну…”
Викутав з вузла
Коло срібної монети.
Розглядав на ній прикмети:
Двох дзьобів вістря,
Пазурі, що стисли кулю.
Потім пальцями помуляв
Голову царя.
„На,— сказала,— це кружало…
На глитейській ниві жала
Я зо 3 доби
За карбованця так гірко…”
Зав’язала у ганчірку.
„Та не загуби”.
„Гей, Івась! Сюди но прудко!”
Він сховав монету хутко
І ступив за ріг.
Грала на шкільній оселі
Група хлопчиків веселих.
Він до них побіг.
***
Джерело: рукопис, наданий донькою поета Бельською Л.С.