Ольга БАШКИРОВА

ДІТИ

1. 3 Голдінга

Ми діти. Ми — маленькі дикуни,
І наші списи іграшкові гострі.
Батьки далеко. Що для нас вони?
Є забавка у нас — блакитний острів.

Були часи — ми крізь вітринне скло
На свіжий ананас дивились ласо.
Тепер ми знаєм, що добро, що зло,
Ми пізнання їмо, мов ананаси.

Батьки далеко — п’ють чаї та грог,
Серйозно про дрібниці розмовляють,
А нами править звіроликий бог,
Який усе на світі дозволяє.

Дорослий світе, світе табуйований,
Тебе уже ми стали забувати,
А нам, оголеним і татуйованим,
Все можна — і любити, і вбивати.

А тут нема ні коли, ні антен,
Ні вчителів, ні кострубатих літер.
Веди нас уперед, веселий Пен,
Веди нас уперед, шалений Пітер!

Уперше пролягає наша путь
Туди, де джунглі височать стіною.
Ну, а коли когось із нас уб’ють,
То хтось же має бути дичиною.

Дорослий світе, світе табуйований,
Тебе уже ми стали забувати,
А нам, оголеним і татуйованим,
Все можна — і любити і вбивати.

Ми діти — водії легких пірог,
І наші списи іграшкові гострі,
Та прийде день — і звіроломний бог
Розгнівається і запалить острів.

І аж тоді збагнемо: ми в біді,
Спаде з облич дорослості личина,
І хтось до нас підійде по воді,
Хтось дуже тихий, з добрими очима.

І вперше ми дамо своїм сльозам свободу,
Скуйовджені, залякані і злі,
А тихий, ніби на паркет, поставить нас на воду
І скаже: “Що, догралися, малі? “

2. Молитва місіонерів

Знов опівночі далекі крики,
Знову жах оголює скелет.
Зазирають ночі звіроликі,
Звіроокі ночі у намет.

Хоче крові нашої пантера
Вже давно напитись досхочу.
Немовлята і місіонери,
Запалили ми тобі свічу.

Великий Боже, ми — самотні діти,
Великий Боже, ми — лише трава,
Але дозволь, дозволь нам повторити
Твої прекрасні і страшні слова!

Ми знаємо: нам не гукнуть “осанна”
І в храмах нам не приготують ніш,
А десь рукою чорного шамана
Уже нагострено жертовний ніж.

Ми подолали страх і нетрі дикі,
Та, може, завтра, без лілей і риз,
Нас поведуть убивці звіроликі
Незнаними стежками на заріз.

Тропічна ноче, може, ти остання,
То дай нам сон і захисти від лих.
А завтра… завтра — ще одне світання
І ми назустріч вийдемо до них.

Великий Боже, ми — самотні діти,
Великий Боже, ми — лише трава,
Але дозволь, дозволь нам повторити
Твої прекрасні і страшні слова.

У полон захоплені без битви,
На поганський кинуті вівтар,
Ми Тобі прокажемо молитви,
Тихо очі зводячи до хмар.

І замовкнуть злякані тамтами,
І худі жерці припинять спів,
Бо вгорі розсиплеться громами
Твій величний, Твій вогненний гнів.

І почують грифи і бізони
Крики жаху з тисячі грудей,
Бо за нами стануть легіони
Лицарів з обличчями дітей.

І тоді, невзмозі зрозуміти,
Хто Він, що в біді нам допоміг,
Дикі чорношкірі неофіти
Схилять голови до наших ніг.

***