* * *
Без причини я сміюсь,
Без причини гірко плачу,
Щось у млі рожевій бачу,
Всіх люблю і всіх боюсь.
І. Франко
Сизий дим багаття у долині,
Ніби курить велетень кальян.
Хтось мене вгорнув у мрії сині,
Хтось мене покликав крізь туман.
Солодко ятрить у грудях рану
Поклик, мов чиясь свята печаль.
Ти мене покликав і розтанув
Там, де лісом захлинулась даль.
Уночі чекать тебе чи з ранку?
Що на віях в тебе — пил чи сніг?
Тільки тоне у тонкім серпанку
Весняна долина біля ніг.
Сльози щастя — світлі і невтішні.
Я тікаю від усіх туди,
Де ховає листячко торішнє
Шелест незнайомої ходи.
Мліють ночі в синім оксамиті,
І вітри нашіптують мені,
Що живеш ти, десь живеш на світі
І, як я, зітхаєш уві сні.
Хто ж ти, мій далекий, мій незнаний?
Рідні ми з тобою чи чужі?
Щоб забути — вічності не стане,
Щоб кохать — не вистачить душі.
***
© Ольга Башкирова. Всі права застережені.