* * *
Сльозу останню теплий серпень втер,
У вирій відлетіли сподівання,
Бо, як торік, виходить на пленер
Художниця руденька — осінь рання.
Вона приспить вітрами очерет,
Благословить пташину на мандрівку,
І легкокрила хмарка, мов берет,
Прикрасить ренуарівську голівку.
Вона під палех розмалює лист,
А той лише зітхне, бо так і треба.
Натхненний вечір- імпресіоніст
Мазки сміливі покладе на небо.
Вона вже йде … Вона вже йде здаля…
Ідуть дощі за нею рясно-рясно.
Їй знову позуватиме земля —
Натурниця терпляча і прекрасна.
І промені, мов пензлі золоті,
Сполоще ніжне сонце у калюжах,
А потім вітер в дикій самоті
Принишклий ліс роздягне і спаплюжить.
І згорне осінь жовті килими,
І як торік, у цій земній пустелі
Не витримають критики зими
Її прозорі й ніжні акварелі…
***
© Ольга Башкирова. Всі права застережені.