* * *
Кава у перерві між Кокто,
Затихання внутрішньої мови.
В двері не постукає ніхто
З випадкових свідків Ієгови.
Старовинні жовті корпуси
Чутимуть зимові перші карки
І один з феноменів краси —
Лайку крижаної квітникарки.
З рук жіночих випурхнуть униз
Паперові клаптики істерик,
Ледь не долітаючи до кіс
Випускницям вищих магістерок.
А вони, етично те чи ні,
Роздадуть бажаючим уривки
Жінки, що стояла у вікні,
Вікон, що виходили на Нивки.
***
© Віра Балдинюк. Всі права застережені.