ЦИТРУС У НЕБІ
У сонця не стало настрою,
Щоками занурилось в подушку.
Йому б розколотися натроє,
Та в світі без того повнісінько залишків.
У лівому оці навпроти ідучого…
На другому поверсі довгої пані,
Що вигляду досить таки квітучого,
У відблисках сліз онімілої лані.
Фальшиві сонця в трикімнатних оселях,
Дубльоване світло у кожній калюжі.
Кульбабами снідають жовті осельні.
І це для них сонце. Їм трохи байдуже.
У сонця не стало і сили:
Весь час підглядати крізь дірку у небі.
Для того еге ж треба сили,
Щоб міцно триматись в порожньому небі?
Куля яскрава сонячно блиснула,
Сонцю подумалось: є нові родичі.
Глянуло ближче — то дядькова лисина.
І розсміялося, що стало боляче.
Добре, висітиму, доки не знімуть,
Як новорічну іграшку.
***
© Віра Балдинюк. Всі права застережені.