Богдан-Ігор АНТОНИЧ

ДО ДНА

Я витесав поему з срібла,
поема — мов ялиця.
Весна спинилась і приблідла,
мов з дива молодиця.

Співай, сокиро, теслі безум,
розтісуй пісню знову!
Углиб, до дна співуче лезо
встромляю в корінь слова.

20 січня 1935