* * *
Коли впаде останній мур,
Коли помре останній захисник,
Коли ворожий чобіт зломить карк,
Одному із синів,
Твоїх дітей!
Коли зловісний стяг
Фарбований у кров
Замайорить над банями церков
Ти запитай себе
Лишившись сам-на-сам,
Що втратив?
Що придбав?
Куди прийшов?
У смороді підпіль, стічних ровів і труб,
В компанії друзяк:
Щурів, вужів і жаб,
Ти будеш ще живий, але повір – ти труп,
На тебе це життя поставило свій карб…
І тридцять срібняків захованих, як скарб,
Тобі замінять віру, світло, лють…
Коли ми йшли на бруствер барикад
Ти залишився тут,
Ти схоронився тут,
Ти здохнеш тут,
Але тебе знайдуть.
І не важливо – тридцять чи п’ятсот,
Чи золото, чи срібло, чи труна
Тобі заплатою будуть за весь твій труд,
Дивись – он з кажанами відліта
У нори забуття твоя душа…
***
© Юрій Заруцький. Всі права застережені.