* * *
Ти знаєш що я пес,
А псу потрібна кістка!
Пробач, кохана, нею будеш ти,
Хай не ляка тебе ця мила звістка
Не пси а люди істинні скоти!
Ми будем нерозлучними до часу,
Твій стан зігріє дотик моїх губ,
У перспективі профілю й анфасу,
Тебе зустріне білосніжний зуб.
Укус той буде ніжним і таємним,
(ніхто не знатиме реалій наших стріч)!
Повір, кохана,
я гризу приємно
І свідком цьому буде наша ніч.
***
© Юрій Заруцький. Всі права застережені.