Оксана ЗАБУЖКО

ФЕЄРІЯ ПРО ДИРИҐЕНТА СВІЧОК

Дириґенте свічок!..
(Ув очах мерехтять чоловічки…)
Чорна графіко тіней, обійми на мент розімкни, —
Ах, за сам тільки жест, котрим він відкида рукавички,
Я готова прийняти щось більше за муки земні!..
Дириґенте свічок, Ваші руки гіллясто-нервові
В цьому світлі непевнім оголені майже до пліч…
О, я чую: сповзають з лиця всі усмішки липкі й випадкові —
Як під натиском пальців нагар, що знімають зо свіч.
Розгоряється сцена світінням сухим і гарячим,
Ваш чіткий силует невитравний, хоч очі стули…
Дириґенте свічок! Таж, крім мене, ніхто їх не бачить —
Цих вогнів, що двигтять в канделябрах, неначе патрони в стволі!
Поруч мене у кріслі сопе бородата мачула,
Перед мене парфумами дихають тлусті плаття…
Дириґенте свічок! Таж, крім мене, ніхто Вас не чує
В цьому залі, де люди дрімають над власним життям.
Ну для чого це все, ну кому це потрібно, маестро?
Озирніться на хвильку — таж ми в цьому залі одні!
“Перша свічка чадить.
І вобще, в етом вашем оркєстрє
Не завадила б парочка добрих бенгальських вогнів”, —
Шелестять голоси, шелестять у пітьмі — як банкноти!
У свічок золотаві зіниці вдивляюсь впритул — не змигну!
Дириґенте свічок! Ваших пальців обвуглені ґноти,
О я знаю, за мить спалахнуть пелюстками живого вогню!
О, тоді вони схопляться з крісел, зі схлипом і скрипом —
Коли бризками іскор запону пітьми розірве,
Коли Ви шугонете під стелю живим смолоскипом,
На їх заспані лиця обрушивши злий фейєрверк!
І коли Ваш невичахлий попіл пропалить засниділі мозки
(Задля кого згоріти, ой Боженьку мій, перед ким!) —
Я зліплю собі свічку тоненьку із ярого воску
І порожнім проходом повільно піднімусь на кін.
Дириґенте свічок, я відкину убік рукавички
(Чорна графіка тіней обійми на мент розімкне) —
Й заступлю за Ваш пульт дириґентом останньої свічки —
Аж до тої хвилини, покіль не підмінять мене.

***