Юрій АНДРУХОВИЧ
ЛІТОҐРАФІЇ СТАРОГО СТАНІСЛАВА
7. ЗАЛІЗНИЦЯ СТАНІСЛАВ — РАХІВ. 1894
Тут не зійде жива вода і не зросте суниця,
ми тут поляжемо,
по нас проляже залізниця.
Тут навсібіч посіяно прокльони і хулу,
який люцифер зажадав лупати сю скалу?
За нами падають ліси і мруть найтонші стебла,
залізна пані вкрала нас і очі наші стерла.
Повзуть за нами корчмарі, липкі, немов борги,
і нам не змити вже повік ні солі, ні перги.
За виднокраєм, певно, рай — ми віримо поки ще,
на кожній милі після нас маленьке кладовище.
Лишень у землю, а інак нам не втекти з лабет,
і ворушаться пасма гір, як вапняний хребет.
Там наші жили перетнуть кордони й перевали,
і свічі згаснуть у жінок, яких ми обіймали.
І сонце витече з річок, і трісне тіло скель,
коли ми ліктями проб’єм довічний свій тунель,
коли долоні покладем на ще гарячі стики,
а нам задзвонять із небес тимпани і мотики:
ачей пролине вільний птах — зелений паротяг
по дуже стомлених руках, по м’язах, по хребтах!..
***
© Юрій Андрухович. Всі права застережені.