Юрій АНДРУХОВИЧ

ЛІТОҐРАФІЇ СТАРОГО СТАНІСЛАВА

3. КОТЯЧИЙ КОНЦЕРТ

Добрий вечір тобі, пане професоре!
пане кредиторе смутку і покори!
Поки жовтий місяць небо переоре,
вихлюпнем з мундирів душі, наче море…

Ми повисли на деревах — ми нічні коти,
чорним вереском утроб сколихнемо смерк,
виліплені з відчаю й темноти,
ми — зеленоокі, немов Месмер…

Заволаємо з гілляк, ніби з чорних веж,
брязнемо по ліхтарях — зареве сурма:
це тобі за милість, якою звеш
покарання тіла і гніт ума,
за братів,
що пересліпли по темницях без вогню,
за сестер,
що в тухлих брамах продають суцвіття цнот,
за любов, і підданість, і брехню,
і також за те, що ти патріот! —

Панство лилики, сичі і летючі жаби!
з нами разом завищіть із верховіть,
і вилискуйте рулади, і вигавкуйте силаби,
і хрипіть, і скреготіть, і голосіть…

Товариство — хатні відьми і підземні духи!
вилітайте з коминів і домовин,
доливайте в наші горла скрухи і отухн,
щоб у сні перевертався песій син —

перевертень і макака,
академік (демікака),
какаду!
слимачисько у шляфроці
з моноклем в дірці,
а не в оці,
гола ду…
капосна мерзенна мухо,
каверзне казенне вухо!..

Ми повисли на деревах — ми нічні коти,
наші голоси жаскі і гнівні.
Ми — найглибші плями в пащі темноти,
нам іще не піли треті півні.

Височійте, золоті імперські слупи!
(і касарні, і катівні, і пацючі цюпи).
Може, й нагадають різками по спинах
скалки битих вікон

і слова на стінах?

Крейдяні слова «любов» і «мир»…

***