Юрій АНДРУХОВИЧ

ЛІТОҐРАФІЇ СТАРОГО СТАНІСЛАВА

2. ПОХОРОН ГІМНАЗИСТА С.ГОШОВСЬКОГО. 1848

Все небо в упирях. Під небом чорно:
жалобний марш на видиху застряг.
Свобода виглядає ілюзорно —
вся площа в пухирях і в шандарях.

Ні з місця катафалк. Нестерпно грузько —
на цвинтар нецілованих нести.
Так провінційно,

вузько,

пласко,

русько:

повсюди пси і «півнячі хвости».

Вінок від маґістрату. Від гімназії.
Довічне віко з дерева й пітьми.
Який же деспот, із якої Азії
так офірує чистими дітьми?!

(Плач наречених. І летять, немов
червоне пір’я, сірники розмов):
— Він відлетів під райдуги божисті,
постали ружі з-над кривавих плям…
— Ці кулі в животах у гімназистів —
смертельний вирок голим королям!

— Ми спраглі конституцій, революцій —
зламати світ, і суд, і сон оцей!
— А він лежить, замучений, як Муцій,
зганяйте мух зі змучених очей…

— А хто йому сирена та смиренна?
сестра?

свобода?

смерть?

чи наречена?

— Свобода або смерть! Настав момент!
(А впоперек — піхотний реґімент).

— Творімо за невинну кров моління,
щоб тілом недоторканим воскрес!..
(Націлених багнетів гостра лінія.
Процесія набрякла, мов абсцес).

Вони. Худих плечей застиглі ріки,
і в кожнім горлі — кривда ножова.
…а куля, що знайшла його навіки,
уже схолола, брезкла й нежива…

***