Юрій АНДРУХОВИЧ

* * *

З циклу «Нотатки фенолога»

Врешті дочекалися і ми благої вістки:
прах дорожній гілкою і квіткою запах —
знову городянки, мов еквілібристки,
промивають вікна майже в небесах,—

як вони утримують горішню рівновагу
над майданним гомоном круглої землі!
Ніби визнають лишень захмарну тягу,
надвечірні спалахи малюючи на склі…

Ніби все спочатку. Йдуть великі свята —
болісні, мов світло, гострі, наче злам,—
це такий живопис — вікна промивати
нашим передвічним лагідним домам,

ніби повертати світ пейзажів —

там, високо,

в галереях вулиць, без дна і берегів:
змінне тіло птаха над кам’яним потоком
і тісне цвітіння заміських лугів…

***