Юрій АНДРУХОВИЧ

* * *

Ти знову повертаєшся в той дім,
де, мов гіркі сувої самовидця,
лежать роки. А вже прийдешні лиця
біліють, ніби маски з пантомім.

Ти площу прочитав, як письмена,—
це середмістя, звичне і крамничне,
тепер для тебе вічне і граничне —
твоя вітчизна, щедра й кам'яна.

Ти — мить свого народу, тільки мить.
Уперше тут почув ти, як тремтить
небесне скло між вічністю й тобою.

Ти увійшов. Доріг назад нема.
Твоя любов дитинна і німа —
її не рушиш навіть похвальбою.

***

© Юрій Андрухович. Всі права застережені.