* * *
Це марево, цей сон мене вже не покине
Він поруч — у мені, чи сплю я, чи не сплю.
Він тягне мене в ліс, у тихий шум ялини,
до хати лісника, яку я так люблю.
Лишаю клопіт я в міській своїй печері —
мерщій, мерщій авто! — я проклинаю брук.
Ще за спиною чад камінної химери —
гриби боровики вже лащаться до рук.
Я п’ю живильний дух, настояний на багнах,
чаруючу свіжінь гіркавих темних вод.
Солодким забуттям мені черемха пахне,
вишіптує тягар моїх земних турбот.
Тут легшає душа — зніма буденні шати,
метеликом пірна в смарагдову траву.
Під тихий шум ялин як добре в лісі спати.
Колись я цього сну нічим не перерву.
***
© Іван Ольховський. Всі права застережені.