Марія МАКУХА
ВОГНЕОКИЙ ЛЕВ
Коли щілина між світами
а в небі безліч світлих смуг,
десь тихо ходить поміж нами
маленький, сивий, синьоокий дух.
І хочеться у небі розчинитись,
десь там, на грані безвісти і сну.
Всю душу висіяти, до зернини,
в проорану пілотом борозну.
І розумієш підсвідомо
глибинну суть птахів, дерев
у час, коли іде на спокій
могутній, добрий, вогнеокий лев.
Йому доступні світлі тайни
усіх прихованих світів,
він стереже недосконалих
своїх блукаючих братів.
І диском падає за обрій
з понівеченими крильми,
лишивши в небі плями крові,
щоб знову вирватись з пітьми.
липень 1997 р.
© Марія Макуха. Всі права застережені.