Марія МАКУХА
* * *
Я ховаюся в темний куток,
кохаючи,
Та ще можу дістатись зірок,
здихаючи;
По тоненькому лезу зорі,
ступаючи,
Я вдихаю все те, що вгорі,
не знаючи.
Міражі стануть плоттю десь там,
за межами;
Перетвориться череп на замок
з вежами.
Я зіниці посію в полях –
фіалками,
А волосся пущу по струмках –
русалками.
Моє око впаде на долоню –
равликом.
Думка в небі потоне –
корабликом.
грудень 1998 р.
© Марія Макуха. Всі права застережені.