Марія МАКУХА
РЕКВІЄМ КАЗЦІ
Пригорнуся до стовбура груші
І в нестямі впаду на коліна,
Божевільночервоному сонцю
Помолюся за кожну билину.
Зашарілася сонця лампада,
В травах коники вічність мережать.
Підіймаюсь на кожен я пагорб,
Як на верх Вавілонської вежі.
Та руйнує святині бульдозер.
В душу врізалась нитка тривоги.
О, невже це за те, що я сміла
Тут відчутись так близько до Бога?
Відсахнулися привиди щастя,
Так безжально позбавлені дому.
Тут тепер у безмісячні ночі
Ходять й плачуть зажурені гноми.
квітень 1996 р.
© Марія Макуха. Всі права застережені.