КСЕНІЇ
Загорнений в рожевий креп, цей ранок
від безіменного Господаря приймаю,
мов ксенію, хай запізнілу, але
яку розкішну! Роси тануть
на шкірі, що стовбурчить хижо
пушок фруктовий. Я ласкавим лисом
пірну в осоння соти соковиті
і рватиму за мелодійні ниті,
що їх старий павук напнув розважливо
між лапкою ялинки й перестрашеним
блідим тюльпаном. І вільготне соло
набухне, вибухне! Довкола
принишкне все. Кармінний кардинал
здивоване перо сердито зронить,
і роси зблиснуть увостаннє. Дзвони
проклюнуться, мов з-під тепла крила.
***
© Оксана Максимчук. Всі права застережені.