* * *
Шовковий день, неначе скатертину,
поміж собою розтягти, струсити
галузок пальці, вогкий запах листя,
тіла поснулих сонечок плямистих.
Тримаючи за кінчики, складати
її, підходячи впритул до тебе,
а потім знов відходячи, і знову
(дистанції все менші, і твій погляд
ніжнішає), робити крок,
віддаючи тобі цей туго згорнутий
блискучий посаг молодого дня,
не осквернити жодним словом те,
у чім відсутність відстані між я
і ти наповнюється мовою
сльози, невизрілої ще.
***
© Оксана Максимчук. Всі права застережені.