* * *
Наші стріли не влучать у ціль,
Бо, як завжди, вона невловима.
Лиш повільно кружля заметіль
І голосять вгорі херувими.
Невгасимо палають вогні
І зима сумно суне на страту.
Щось завмерло учора в мені
— Те, що мало вродитись крилатим.
Вже казати б: “Оце благодать!”
І радіти новому розмаю.
Я не хочу тебе пам’ятать.
Я і досі тебе пам’ятаю.
***
© Ніна Кур’ята. Всі права застережені.