* * *
В кінці-кінців, ще ніби-то не осінь,
Не час беретів і пальто в клітинку —
Вже патетично лірики голосять,
Втираючи схвильовано сльозинки.
’Кісь дівчини, сміливо несучасні,
Несуть свій сум і скрипки у футлярах.
Я перестала корчити гримаси,
Себе додому в плечі поштурляла.
Я теж несу цікавину в кишені!
З’яложене люстерко гострокрає.
Перевіряти, дихаю чи вже ні,
Коли раптово часом помираю…
***
© Віра Балдинюк. Всі права застережені.