* * *
В розмовах день пройшов.
Марнотою шукань
Душа вогнем розпечена неначе.
Налаявшись, в кутку Ксантиппа* плаче,
А думка подолать не може твань,
А думка борсається втомлена, брудна,
В надії здибать вогкий острівець.
Та твердь хитка зникає, як мана.
Болото знов розпочинає герць.
Ксантиппа плаче. Демос дозріва,
Щоб перейти межу в своїй сваволі.
Нестям стає отрутою поволі,
А вічність викарбовує слова,
Котрі ще не записані допоки.
Його осудять посередні люди,
Але Недремне виправдає Око
І голос внутрішній, який не зна облуди.
***
___________________________________
*Ксантиппа — дружина Сократа
© Сергій Гольдін. Всі права застережені.