Хома Данилець

* * *

Звичка бажанню випалює очі,
благопристойність плазує вужем —
я не ворожу, а ти не пророчиш
дій, що плюндруються колом нікчем.
Кому долати розхитану кладку
між берегами далеких культур?
Музика кпинить над вибриком згадки,
думку штовхає в безжалісний сюр…
Кинь соломинку — її я навмисне
пущу крізь пальці, за правилом гри.
Нам не здолати цю прірву, хоч трісни;
тільки за руку мене не бери.

***

Джерело: Едуард Рахімкулов