Хома Данилець

* * *

Я знов зіб'юся на півслові.
Злапаю думку й відпущу.
І зірку у Малому Псові
арабським ймення обізву.
Її холодний блиск сторіччя
здолав у Всесвіті, щоб я
себе примусив глянуть в вічі
і видихнуть твоє ім'я.
Ця мить, можливо, прийде знову,
а може, мертво кане в час.
Тому й карбую кожне слово,
щоб було кожному із нас
на згадку потім. Щоб крізь роки,
що снігом впадуть в наші дні,
я міг впізнати твої кроки,
а ти — мій голос. Щоб тоді
не думалось про пережите;
щоб хоч на мить згадався час,
коли нам було що ділити
на двох… На кожного із нас.

***

Джерело: Едуард Рахімкулов